Афганістан живе в моїй душі і чується безсонними ночами…

«Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

                                                                   Не всі вернулися сини із тих ночей…                                                                                                                                                   15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Сьогодні минає 34 роки з дня виведення військ з Афганістану. Афганська війна  залишила невиліковну рану у серцях тих, хто брав участь у бойових діях, хто втратив друзів, синів чи батьків. Війна в Афганістані тривала більше 9 років. Участь у ній взяли 160 375 українських військовослужбовців, 3360 з яких загинули, 72 зникли безвісти, близько 4000 отримали інвалідність.                                  За кожним воїном – афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Чимало наших земляків виконували свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Одним із таких і є Купенко Іван Олексійович житель села Єрки, який народився 26 лютого 1964 року. В 1979 році закінчив Єрківську восьмирічну школу. З 1979 року по 1983 рік – навчався в Миргородському керамічному технікумі. 1квітня 1983 року був призваний до лав радянської армії. Два з половиною місяці проходив  службу в Туркменії  місті Йолотань. 23 червня  був відправлений в Кабул, а потім в місто Баграм у мотострілковий 177 полк де і проходив подальшу службу. В полку проходили службу хлопці різних національностей: білоруси, таджики, узбеки, українці,  а найбільше було молдаван. Через рік був назначений командиром екіпажа БТР -70 та  відправлений  в кишлак Джабаль-Уссарадж. Зі слів Івана Олексійовича, завданням екіпажу була охорона труб по яких надходили солярка та керосин, а також забезпечення безперешкодного проїзд у по трасі. Іван Олексійович, із смутком в очах , згадує події, коли виїжджали на завдання по ліквідації пробоїн в трубі. На одному із таких завдань підірвалися на міні та отримали серйозні поранення командир взводу та два рядові солдата.  Найважче було коли гинули  хлопці і доводилося упізнавати їх тіла.  Тривожними були ці роки і для батьків Івана Олексійовича. Із теплом у серці розповідає він про маму. Згадує, коли  бойовий товариш, Федір Попов  із Диканьки, був у відпустці та провідував його батьків і привіз гостинці від мами та вітання з рідної землі.               25 травня 1985 року демобілізувався із лав радянської армії. Працював в рідному селі бригадиром – садівником, а згодом помічником завідуючого ферми №2. В 1986 році вступив на заочне відділення до Полтавської сільськогосподарської академії. З 1986року по 1989 рік працював завідуючим СТФ, а потім головним зоотехніком колгоспу.  На даний час Іван Олексійович приймає активну участь в громадському житті села.                                                                                                                               З метою вшанування пам’яті воїнів – афганців  в Єрківській сільській бібліотеці оформлена виставка - спогад «Афганістан - пекучий біль і вічна пам'ять».    До уваги відвідувачів представлені книги про війну в Афганістані, статті з газет, які відображають мужність і героїзм наших бійців, фотографії учасників бойових дій – наших земляків, їх спогади, які викликають особливі відчуття та хвилювання.                                                                                    

Бої закінчуються. А історія - вічна. Пішла в історію і десятирічна афганська війна. А ще довго будуть турбувати нас голоси загиблих і живих . Тож, давайте  ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі - у спогадах, у снах, у думках.