Її вірші, як перла многоцінні, як дивний скарб серед земних століть

                          «Я пройшла прекрасне і складне життя.                                                                              Мені доля подарувала щастя – залишити свій слід на землі,                                          на якій народилася та яку прославила.  Мене називають:                                              Одержимою, Співачкою досвітніх вогнів, Квітка Ломикамінь,                                      Дочкою Прометея!                                                                                                              А я - зірка, повірте, зірка, яка спалахнула і згасла»                            

                                                                                                       Леся Українка

     Леся Українка…Це ніжне й дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди зафіксований у пам’яті кожного українця, і не тільки українця. Леся належить усім, бо її творчість зіткана з різних мотивів світової культури. Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки спогад про «Лісову пісню» або «Досвітні вогні», але й палку любов до великої поетеси і гордість за свій народ, що спородив її.                                                                                                                                          25 лютого 2021 року виповнюється 150 років з дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) - видатної української письменниці та громадського діяча, однієї з центральних постатей національної культури. Творчість Лесі Українки - нове пафосне слово не тільки в українській, але й у світовій літературі. Життя поетеси – це легендарний подвиг мужньої і мудрої людини, ніжної й нескореної жінки, геніального митця і борця, рівноцінну постать якій важко знайти навіть на планетарних художніх теренах                            В Єрківську сільську бібліотеку завітали жінки клубу дозвілля «Єрківчанка» на літературні гостини "Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі" присвячені ювілею Лесі Українки. Бібліотекар ознайомила з багатогранним творчим і життєвим шляхом української поетеси, її жагою до життя, героїзмом, безмежно міцною силою волі та щирою любов'ю до Батьківщини. Присутні багато чули про неї, та в котре торкнулися більш ширше її життєвого шляху та творчості.  Особливо вразила розповідь бібліотекаря про трагічну, безмежно сумну, але і водночас духовно високу історію кохання Лесі Українки і Сергія Межинського.

 В ході зустрічі виразно прозвучали поезії у виконанні Ганни Ступки та Ані Мащенко. Також усі присутні ознайомилися з виставкою-персоналією «Леся Українка – людина народжена Україною».   

Виставка зацікавила і юних користувачів бібліотеки.

Леся Українка прожила хоч і коротке, проте надзвичайно цікаве життя – життя сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. Тому недаремно її твори користувалися і користуються надзвичайною популярністю. Вона добре знана не лише у нашій країні, але й закордоном. Єрківська сільська бібліотека запрошує всіх бажаючих завітати до бібліотеки та відкрити для себе Лесю Українку, ближче познайомитися з творчою діяльністю, особистим життям видатної української поетеси.

 

 

 

Володимир Малик – «посульський літописець» історичних романів

   21 лютого, виповнюється сто років із дня народження нашого земляка, відомого українського письменника, лауреата літературних премій імені Лесі Українки, Григорія Сковороди - Володимира Кириловича Малика (справжнє прізвище – Сиченко).

   Народився Володимир Кирилович Малик 21 лютого 1921 року в селі Новосілки Макарівського району на Київщині в селянській родині. В сусідньому селі Ясногородці закінчив середню школу, а в 1938 році вступив на філологічний факультет Київського університету. Він відвідував студентський літературний гурток, яким керував відомий поет Абрам Кацнельсон. У 1940 році його ім'я вперше з'явилося на сторінках справжнього журналу, а весною наступного року Андрій Малишко взяв для друку добірку поезій талановитого початківця. Усі плани обірвала війна. Вчорашній студент став ополченцем. Разом з товаришами будує оборонні об'єкти під Києвом, потім під Харковом, де й потрапив у вороже оточення. Поранений, розбитий малярією, пробує перейти лінію фронту, але не може. Тоді проривається до партизанів, ховаючись у воронках від бомб, перебуваючи холодні ночі в заметених снігом стогах і долаючи всього кілька кілометрів за день. Наприкінці грудня 1941 року таки дістався рідних Новосілок. Навесні 1942 р. потрапив до рук жандармерії. Був вивезений до Тюрінгії. По дорозі на німецьку каторгу намагався втекти, але не судилося. Майже три роки Малик відмучився у фашистських концтаборах. У квітні 1945-го — нарешті визволення, півроку радянського “фільтраційного” концтабору. В мирний час Володимир працював вчителем української мови і літератури, одночасно продовжуючи навчання в університеті. Спочатку вчителював на Київщині, потім у Лубнах на Полтавщині, аж поки не присвятив себе письменницькій діяльності. Саме життєвий калейдоскоп вплинув на світосприйняття письменника, що знайшло безпосереднє відображення в літературній творчості.     

   Літературну діяльність Володимир Кирилович Малик починав як дитячий письменник віршованою історичною казкою “Журавлі-журавлики” (1957) про часи турецько-татарських набігів на Україну. Отож з самого початку літературного шляху, працюючи в жанрі літературної казки, письменник обрав історичне спрямування літературної творчості. Стан суспільства, у якому довелося працювати письменнику обумовив вибір жанру казки. Все ж найповніше талант письменника розкрився в жанрі історичного роману. “Посол Урус-шайтана” (1968), “Фірман султана” (1969), “Чорний вершник” (1976), ”Шовковий шнурок” (1977), що склали тетралогію “Таємний посол”, “Князь Кий” (1982), “Черлені щити” (1985), “Горить свіча” (1992), “Чумацький Шлях” (1993), ”Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім” (1999) — романи, які стали феноменом етичної та національної пам’яті, культурної самобутності української нації від найдавніших часів.

    За романи «Посол Урус-шайтана», «Шовковий шнурок» та «Князь Кий» Володимир Малик був удостоєний літературної премії ім.Лесі Українки 1983 року. 

   Володимир Малик був зразковим сім'янином та люблячим батьком. Останні роки життя письменника супроводжувалися хворобами, розчаруваннями, маленькими втіхами родинними і літературними, і молитвами за майбутнє України. Помер Володимир Кирилович 31 серпня 1998 року.      

                            

                     

 Для більш детального ознайомлення користувачів з життєвим та творчим шляхом відомого українського письменника в Єрківській сільській бібліотеці оформлений перегляд літератури «Володимир Малик – автор пригодницьких та історичних романів», яка зацікавила відвідувачів. 

Тож, запрошую всіх бажаючих ознайомитися з матеріалами перегляду та поповнити свої знання про відомого земляка.

 

Калинове розмаїття – мови нашої суцвіття

Мова - державна перлина,
Нею завжди дорожіть
Без мови немає країни - 
Мову, як матір, любіть.

Рідне слово… Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Скільки в тобі доброти і лагідності, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками. Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово? Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.                                             Щороку, 21 лютого в Україні відзначається Міжнародний день рідної мови. Це значуще свято для представників 130 національностей, носіїв рідних мов, які проживають на теренах нашої держави. Духовні надбання кожного етносу зберігають і передають із покоління в покоління рідну мову, мудрість, культуру, традиції та обряди. Вишукана в розмові інтелектуалів,  строга і регламентована в діловодстві, легка  й гнучка в бесіді друзів, образно багата,   лексично наповнена в  літературних творах,  дотепна, іскриста. Така вона – українська мова!                         До Міжнародного дня рідної мови Єрківська сільська бібліотека  провела заходи, присвячені цьому дню. В бібліотеці  для користувачів різних вікових категорій організовані та оформлені ілюстровані книжкові виставки, де відвідувачі мають змогу, познайомитися з книгами українських поетів та письменників. 

т                                                                        

Для читачів – розмаїття мовознавчих видань, словників, довідників, збірників, ряд публіцистичних статей у періодиці, які присвячені рідній мові. Увагу привертають підбірки поетичних творів, що утверджують рідну мову як творця духовного відродження української нації, а також  підбірка крилатих висловів, віршів про мову. 

Для юних читачів бібліотекар провела мовно-розважальний струмочок «Мов джерельна вода –  рідна мова моя». Разом з дітьми пригадали прислів ‘я, приказки , позмагалися в промовлянні скоромовок, відгадали кросворд. Захід пройшов цікаво та корисно, бо рідна мова , як і пісня, дорога і близька , дає наснагу , силу, радість спілкування.

Зацікавила відвідувачів відео-презентація « Колоритні українські слова» , яка дала змогу розширити свій кругозір та зрозуміти значення українських слів по іншому.

Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова — це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. Де б не проживали представники української діаспори: в Німеччині чи Австралії, Сполучених Штатах Америки чи в Канаді,— скрізь вони утворюють свої національні осередки, відкривають українські школи, випускають українську пресу, передають із покоління в покоління рідну мову, аби не загубився український родовід серед інших національностей. Тож, плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі.

 

Майдан – мужність, воля, біль

…і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам.

 20 лютого - День Героїв Небесної Сотні  — пам'ятний день, що відзначається в Україні на вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні. Цього дня ми вшановуємо пам’ять тих громадян, завдяки яким було змінено перебіг історії нашої держави під час подій Революції Гідності, тих, хто ціною власного життя захищав ідеали демократії, відстоював права та свободи людини, європейське майбутнє України. Гідність, свобода, відвага, єдність, честь – стали одними з головних об'єднавчих цінностей Революції Гідності. Героями Небесної Сотні стали люди, різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Серед них були студенти, успішні підприємці й пенсіонери. Найстаршому – Іванові Наконечному – виповнилося 82 роки, а наймолодшому – Назарієві Войтовичу – лише 17.                                         Світлій пам'яті Героїв Небесної Сотні в Єрківській сільській бібліотеці було проведено серпантин патріотичної поезії «Вони помирали, щоб жила Україна».

На початку заходу бібліотекар розповіла учням про трагічні події Майдану, разом з присутніми зачитували вірші, присвячені Героям Небесної Сотні та хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглих. Відвідувачі переглянули виставку – пам’ять «Майдан. Простір гідності, свободи і єднання». Бібліотекар ознайомила з документальними та художніми книгами сучасних українських авторів про події на Майдані, а також світлинами Героїв Небесної Сотні та інформаційно – патріотичною панорамою «Пам’яті Героїв Майдану». 

 Зацікавила відвідувачів бібліотеки виставка однієї книги Тетяни Домашенко «Ангели – охоронці».

Творчість поетеси з Полтавщини Тетяни Домашенко, відома багатьом не тільки в Україні, адже за плечима у неї уже декілька збірок високої художньої, духовної та патріотичної поезії. Книга «Ангели-охоронці» – не лише продовження попередньої «Небесної Сотні воїнів Майдану», це – продовження Революції Гідності. «Ангели-охоронці» – це віршована історія України. Книга з гірким присмаком правди. Там є все: і вдячність воїнам, і біль за Україну, і заклик до дій. 21 лютого 2014 року Тетяна Домашенко уперше полеглих учасників Євромайдану назвала Небесною у вірші  «Небесна сотня воїнів Майдану» .

Ми схиляємо голови, віддаючи глибоку шану всім, хто поклав своє життя за свободу рідної землі. Вічна пам’ять і слава Героям! Вони не вмирають, а навічно залишаються небесними захисниками України! Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв «Небесної Сотні» у наших серцях.

Кохання – то вічна людська краса

   Кохання – це святе почуття, яке заслуговує на свій день, на своє свято. Щорічно, 14 лютого світ відзначає одне із найромантичніших свят – день святого Валентина. У цей час закохані зі всіх куточків світу не лише обмінюються подарунками, обіймами і радісними емоціями, а й висловлюють вдячність святому Валентину й просять його захистити їхні стосунки.
Свято закоханих відрізняється від інших днів календаря не лише романтичною атмосферою та розкиданими пелюстками троянд, а й своєю цікавою непростою історією. Здавна вважали, що цей день повен різних таємниць та легенд його походження. За однією з них ми дізнаємося, що в 3 ст. до н.е. римський імператор заборонив одружуватись молодим людям. Він вважав, що одруження робить чоловіків поганими солдатами. Молодий єпископ Валентин порушив наказ імператора і одружував молоді пари таємно. За це його кинули до в’язниці. Там Валентин закохався у сліпу дочку тюремника. Перед стратою своїй закоханій він надіслав листівку-зізнання в коханні з підписом “Від Валентина”. Відтоді в день Валентина закохані надсилають анонімні листи-зізнання і називаються вони “валентинками”.                                                                                                 Кохання – це почуття, про яке писали у всі віки, воно подарувало нам велику кількість пісень, балад, поем, романів. Любов додає впевненості у собі і власних силах, змушує перебороти неможливе,  надихає на добрі справи і вчинки. Вона – основа стосунків між людьми, вона приносить комусь щастя і спокій, комусь розчарування і біль, але нікого не залишає байдужим. Саме цьому загадковому почуттю, яке з’являється не звідки і зникає без попередження, присвячена книжкова виставка – інсталяція « Ти без мене – не ти, я без тебе – не я » організована в Єрківській сільській бібліотеці.

Книги представлені на виставці – це вибухова суміш, яка переповнена безміром ніжності, таємницею всепрощення, силою почуттів і відданості, нестримним вибухом фантазії та багатством уяви. Вони стануть найкращими порадниками і вчителями у ваших сердечних справах. Бібліотекар провела літературний акорд «Теплі історії про кохання». Відвідувачі ознайомилися з історичними фактами виникнення свята та «валентинок», завдяки огляду літератури на тему любові поринули в світ кохання видатних поетів та письменників різних епох та сучасності, обрали книги за вподобаннями.                                                                 

  Якби там не було, а кохання існує стільки, скільки існують і люди, і займає головне місце у їхньому житті. І нехай у нашому житті завжди поряд буде кохання і любов до матері і батька, до землі любов одне до одного. Чекайте світлого частого кохання. І воно обов’язково прийде до ваших сердець.               

                                                                                                       

                                

    Тож, запрошую всіх бажаючих завітати до Єрківської сільської бібліотеки за книгою, яка подарує вам радість зустрічі з улюбленими героями, підніме настрій, стане віддушиною серед сірих буднів. А також ознайомитися з виставкою та одержати більш детальну інформацію про це романтичне свято.

Афганістан – болить в моїй душі

                  

 Минають дні, ідуть роки,                                                                                                   Життя листки перегортає 
 А біль Афгану - на віки 
 В душі чомусь не замовкає 

   15 лютого минає 32 роки з дня виведення військ з Афганістану. Афганська війна  залишила невиліковну рану у серцях тих, хто брав участь у бойових діях, хто втратив друзів, синів чи батьків. Війна в Афганістані тривала більше 9 років. Участь у ній взяли 160 375 українських військовослужбовців, 3360 з яких загинули, 72 зникли безвісти, близько 4000 отримали інвалідність. За кожним воїном – афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля.                                         Чимало наших земляків виконували свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Одним із таких і є Купенко Іван Олексійович житель села Єрки, який народився 26 лютого 1964 року. В 1979 році закінчив Єрківську восьмирічну школу. З 1979 року по 1983 рік – навчався в Миргородському керамічному технікумі. 1квітня 1983 року був призваний до лав Радянської Армії. Два з половиною місяці проходив  службу в Туркменії  місті Йолотань. 23 червня  відправили в Кабул, а потім в місто Баграм у мотострілковий 177 полк де і проходив подальшу службу.Зі слів Івана Олексійовича: "В полку служили хлопці різних національностей: білоруси, таджики, узбеки, українці, росіяни, а найбільше було молдаван. Через рік був назначений командиром екіпажа БТР -70 та  відправлений  в кишлак Джабаль - Уссарадж. Завданням екіпажу була охорона труб по яких надходили солярка та керосин, а також забезпечення безперешкодного проїзд у по трасі. Іван Олексійович, із сумом в очах , згадує події, коли виїжджали на завдання по ліквідації пробоїн в трубі. На одному із таких завдань підірвалися на міні та отримали серйозні поранення командир взводу та два рядові солдата.  Найважче було коли гинули  хлопці і доводилося упізнавати їх тіла. Тривожними були ці роки і для батьків Івана Олексійовича. Із теплом у серці розповідає він про маму. Згадує, коли  бойовий товариш, Федір Попов  із Диканьки, був у відпустці та провідував його батьків і привіз гостинці від мами та вітання з рідної землі".               25 травня 1985 року демобілізувався із лав Радянської Армії. Працював в колгоспі  бригадиром – садоводом, а згодом помічником завідуючого ферми №2. В 1986 році вступив на заочне відділення до Полтавської сільськогосподарської академії. З 1986року по 1989 рік працював завідуючим СТФ, а потім головним зоотехніком колгоспу. Іван Олексійович неодноразово обирався депутатом Ярмаківської сільської ради та  депутатом районної ради.  Він завжди приймає активну участь в громадському житті села.                                                         З метою вшанування пам’яті воїнів – афганців  в Єрківській сільській бібліотеці оформлена виставка - спогад «Афганістан – пекучий біль і вічна пам’ять».    До уваги відвідувачів представлені книги про війну в Афганістані, статті з газет, які відображають мужність і героїзм наших бійців, фотографії учасників бойових дій – наших земляків, їх спогади, які викликають особливі відчуття та хвилювання.                

 Бої закінчуються. А історія - вічна. Пішла в історію і десятирічна афганська війна. Але ще довго будуть турбувати нас голоси загиблих і живих . Тож, давайте  ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі - у спогадах, у снах, у думках.