«Ти – вічний біль, Афганістан, Ти – наш неспокій. І не злічить глибоких ран В борні жорстокій. І не злічить сліз матерів, дружин, дітей – Не всі вернулися сини із тих ночей… 15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Сьогодні, минає 36 років з дня виведення військ з Афганістану. Афганська війна залишила невиліковну рану у серцях тих, хто брав участь у бойових діях, хто втратив друзів, синів чи батьків. Війна в Афганістані тривала більше 9 років. Участь у ній взяли 160 375 українських військовослужбовців, 3360 з яких загинули, 72 зникли безвісти, близько 4000 отримали інвалідність. За кожним воїном – афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Чимало наших земляків виконували свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Одним із таких і є Купенко Іван Олексійович житель села Єрки, який народився 26 лютого 1964 року.
В 1979 році закінчив Єрківську восьмирічну школу. З 1979 року по 1983 рік – навчався в Миргородському керамічному технікумі. 1квітня 1983 року був призваний до лав радянської армії. Два з половиною місяці проходив службу в Туркменії місті Йолотань. 23 червня був відправлений в Кабул, а потім в місто Баграм у мотострілковий 177 полк де і проходив подальшу службу. В полку проходили службу хлопці різних національностей: білоруси, таджики, узбеки, українці, а найбільше було молдаван. Через рік був назначений командиром екіпажа БТР -70 та відправлений в кишлак Джабаль-Уссарадж. Зі слів Івана Олексійовича, завданням екіпажу була охорона труб по яких надходили солярка та керосин, а також забезпечення безперешкодного проїзд у по трасі. Іван Олексійович, із смутком в очах , згадує події, коли виїжджали на завдання по ліквідації пробоїн в трубі. На одному із таких завдань підірвалися на міні та отримали серйозні поранення командир взводу та два рядові солдата. Найважче було коли гинули хлопці і доводилося упізнавати їх тіла. Тривожними були ці роки і для батьків Івана Олексійовича. Із теплом у серці розповідає він про маму. Згадує, коли бойовий товариш, Федір Попов із Диканьки, був у відпустці та провідував його батьків і привіз гостинці від мами та вітання з рідної землі. 25 травня 1985 року Іван Олексійович демобілізувався із лав радянської армії. Працював в рідному селі бригадиром – садівником, а згодом помічником завідуючого ферми №2. В 1986 році вступив на заочне відділення до Полтавської сільськогосподарської академії. З 1986року по 1989 рік працював завідуючим СТФ, а потім головним зоотехніком колгоспу. На даний час Іван Олексійович приймає активну участь в громадському житті села. З метою вшанування пам’яті воїнів – афганців в Єрківській сільській бібліотеці оформлена виставка - спогад «Афганістан - пекучий біль і вічна пам'ять». До уваги відвідувачів представлені книги про війну в Афганістані, статті з газет, які відображають мужність і героїзм наших бійців, фотографії учасників бойових дій – наших земляків, їх спогади, які викликають особливі відчуття та хвилювання.
Бої закінчуються. А історія - вічна. Пішла в історію і десятирічна афганська війна. А ще довго будуть турбувати нас голоси загиблих і живих. Тож, давайте ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі - у спогадах, у снах, у думка
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.