Душі загиблих від голоду стукають в наші серця

  

Запалила свічку, запалила,
Щоби більше лихо не ходило,
Хай палає свічка світлом білим,
Щоб в бабусі серце не боліло…
Щоби більше не прийшло те горе,
Хай горять свічки Голодомору.
Чуєш – душі аж до неба кличуть!
Хай горять вогненні білі свічі!

28 листопада – День пам’яті жертв Голодомору, день глибокої скорботи і туги за мільйонами обірваних життів наших співвітчизників. Голодомор, що прокотився трьома потужними хвилями Україною, забрав тисячі й тисячі життів українців, став масштабною національною трагедією. Пройшло багато часу від тих трагічних подій, але серце й досі кровоточить, душа здригається від болю й сльози навертаються на очі від усвідомлення цієї жахливої трагедії. Смуток огортає душу, коли вчитуєшся й осмислюєш рядки архівних документів, вислуховуєш сповнені печалі розповіді очевидців Голодомору, штучно створеного в Україні.Але правду про це повинні знати всі, якою б гіркою вона не була. Саме з цією метою в Єрківській сільській бібліотеці пройшла година пам’яті й скорботи «Ми в цій землі житами поросли, щоб голоду не знали люди вічно». Бібліотекар ознайомила присутніх із трагічними сторінками тих страшних подій української історії, зокрема і фактами Голодомору на Миргородщині, зокрема в селі Єрки. Також вона звернула увагу на книжкову виставку – інсталяцію «Чорна сповідь твоя, Україно». Зі сторінок видань – книг, журналів та газет, представлених на виставці, постає жахлива картина нищення української нації. Виставку доповнюють художні твори, присвячені трагедії українських селян та всього українського народу. 

 Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, пам’ять українських сіл та хуторів, які щезли з лиця землі під час Голодомору.  Покладанням квітів до пам’ятного знаку в селі Єрки вшанували пам’ять померлих односельчан в 1932 – 1933 роках.                                                                                                                                                    Народ України пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їз у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.